22 квітня ‒ особлива дата в українській військовій історії. Цього дня 1918 року війська Петра Болбочана прорвали більшовицькі укріплення на Чонгарі й рушили на звільнення Криму. На той час український уряд уже давно здійснював підготовку до опанування Чорного моря, без чого було б неможливим і саме існування української держави. Ще 23 грудня 1917 року при Генеральному секретаріаті в Києві було створено Морський Секретаріат, згодом Морське міністерство, а законом від 13 березня 1918 року, Українська Народна Республіка перебрала собі весь військовий і торговельний флот Чорного моря. Тим часом, своє становище у Криму зміцнювали більшовики й була небезпека зовсім втратити Чорноморський флот.
Навесні 1918 року українська армія, за підтримки німців, продовжувала переможний наступ. В авангарді армії УНР перебував Запорізький корпус полковника Петра Болбочана, видатного полководця Української Народної Республіки.
Петро Федорович Болбочан ‒ наш земляк. Народився український військовий діяч у селі Гиждево Хотинського повіту Бессарабської губернії (нині с. Ярівка Хотинського району Чернівецької області) в сім’ї священика. «Петро Болбочан був однією з найяскравіших постатей в усьому корпусі. Великий організатор і видатний стратег. Умінням користуватися всім для справи пояснюється такий швидкий наступ запорожців на Крим, хоч вони завжди мали перед собою значно сильнішого ворога. У боях показав себе Болбочан дійсно талановитим полководцем. У будь-якому становищі й у будь-яких умовах він не втрачав здатності орієнтуватися. У більшості випадків керував боєм особисто й завжди був у небезпечних місцях, чим піднімав дух запорожців, які під його керуванням завжди були переможцями. Слава про нього дуже швидко розійшлася і притягувала під його прапори багато військових… Йому вірили всі, знаючи, що він є зразком чесноти й порядку. В житті був дуже скромним, без тіні манії величі», ‒ так характеризував командувача Кримської групи у своїх спогадах Борис Монкевич.
Успішному та стрімкому просуванню запорожців сприяли 2 фактори: по-перше, війська корпусу рухалися вздовж головних залізничних шляхів, не даючи противнику можливості ані організувати відступ, ані ефективну оборону. По-друге, як згадували безпосередні учасники тих подій, на момент військових дій весни 1918-го року Червона армія являла собою «розбійничі, розпутні банди», які не могли «протиставитись ні дисциплінованим та компактним масам німецьких військ, ні молодій патріотично налаштованій українській армії». До речі, серед особового складу корпусу було чимало буковинців.
Скористатися наслідками цих перемог для розбудови Української держави та зміцнення її війська державне керівництво УНР не зуміло через непрофесійність та вузькопартійну ангажованість.
Сьогодні, після 70 років радянського замовчування й 25 років пострадянського безпам’ятства, героїчний подвиг Кримської групи та її командувача Петра Болбочана повертається в українську суспільну свідомість. До 100-річчя однієї з найвидатніших кампаній Української революції в історичній студії «Відродження нації» при читальному залі можна переглянути літературу на тему: «Забута перемога УНР». Всі охочі мають змогу ознайомитись із результатами історичних розвідок, біографічними виданнями, підбірками статей, спогадів, щоденників того часу.
