Великий день – Векликдень – носить свою назву з давніх дохристиянських часів, коли давньослов’янське населення Причорномор’я, басейну Дніпра і Вісли вважало цей день найбільшим і найсвятішим днем у річному циклі свят. У наші дні назва свята Великдень зустрічається в українців та білорусів. У росіян це свято носить назву Пасха.
У святі Великодня чітко проглядається відображення сонячного сільськогосподарського кола, культ сонця, культ покійників, моління з метою досягнення кращого врожаю, успіхів у щоденному житті.
В уяві давніх українців система весняних свят, об’єднана у групу великодніх свят, вважалася як повна перемога літа над зимою, перемога життя над смертю. Наші давні предки вважали, що власне в Великий день усе живе й неживе оживає. Живе земля, живе вода, живе повітря, живе небо-сонце, живуть навіть покійники та їх душі. Всі радіють і співають хвалу сонцю, хвалу життю, хвалу Великому дню.
Усі свята під час великодніх днів становлять логічну систему світогляду давніх українців. Великодні свята пов’язані між собою. Починаються великодні свята з Вербної неділі, яка передує Великому дню. Прутики верби першими оживають і дають пухнасті котики. Вони вважалися цілющим засобом проти багатьох хвороб. Існувало також повір’я, що вербовою гілкою (її помахом) можна відвернути грім та бурю, зупинити пожежу і т. ін.
Страсний тиждень. У понеділок цього тижня водою очищали хату, білили стіни, вимазували піч та долівку.
Вівторок присвячувався пранню всього, що було в хаті, до останньої ганчірки, готувались дрова для випікання паски. У середу господар робив лад на подвір’ї та у господарських спорудах.
У четвер готується трійця і свічки, до схід сонця купають дітей, закінчують писати писанки і печуть баби — жовті паски. Ввечері відбувається Страсна вечеря зі стравами: кутею з медом і маком, узваром, варениками з сушеними сливами або вишнями-черешнями, капусняком, рибою. Відомим є в Україні звичай називати Страсний четвер Мертвецьким Великоднем, коли, за віруваннями давніх українців, усі мерці виходять з могил і приходять до церкви святкувати Великдень.
У Великодню п’ятницю до Плащаниці господиня пече білі паски, а господар закінчує наводити порядок у господарстві. Після Плащаниці не можна шити, прясти, тесати, рубати.
У суботу печуть чорні паски (паляниці), фарбують крашанки, варять або печуть писанки. Ввечері йдуть до церкви.
Великодня ніч – свята ніч, благодійна і чарівна, ніч радості і щастя. Наші далекі предки вірили, що за нею прийде Великий день – день новолітнього весняного, благодійного і життєдайного Сонця (Новий рік в давнину і до початку XVIII ст. українці відзначали весною).
До сходу сонця святять паску, обходять з свяченим худобу, проводять сімейні розговини, христосування, ведуть ігри у центрі поселення.
З утвердженням християнства як релігії в Європі, день Великодня був прив’язаний до воскресіння Ісуса Христа з мертвих, після того як він був розіп’ятий і похований у гробниці. Лише у 325 р. на Нікейському церковному соборі було прийнято рішення святкувати воскресіння Ісуса Христа у недільний день, який наступає після першого повного місяця за весняним рівноденням. В честь свята Великодня здійснюються святкові богослужіння: служба Великодної ночі, хресний хід з запаленими вогнями (свічками) навколо церкви, радісна ранішня служба і божа літургія.
Вранці святять паску, писанки та інші страви великоднього столу. Готують страви якнайсмачнішими і велику кількість. У XIX і на початку XX ст. заможні селяни готували 48 страв до великоднього столу за кількістю днів посту, який минав.
Кожолянко Г. К. Народознавство Буковини. Народна їжа українців [Текст] : навч. посіб. / Г. К. Кожолянко; М-во освіти і науки України, Чернівецький нац. ун-т ім. Юрія Федьковича. – Чернівці : Рута, 2000. – 104 с.