Щедрот своїх не зменшуй ти! Дай всьому, Дажбоже, пуття, й дари водою освяти: цей символ вічного життя – яєчко писане, райце, і коровай наш, он який, округлий, мов твоє лице, й такий, такий же золотий!
Оксана Ятуринська. Великдень
Великдень – це найбільше свято наших предків. Людина як частинка природи розуміла органічний зв’язок явищ і подій у світі. Наші предки розуміли, що природа щорічно розвивається за циклами весна-літо-осінь- зима. І так рік від року. Після холодної зими, коли зовнішньо життя в природі зупиняється, настає весна, сонце все сильніше пригріває землю, тане сніг, починає зеленіти трава, з’являються квіти, пробуджується як рослинний. так і тваринний світ. Тому початок весни в часі рівнодення, коли ніч і день зрівнюються, мешканці терену України святкували, назвавши це рубіжне свято Великим Днем — Великоднем.
Із запровадженням християнства на українських теренах до народного свята Великодня було долучено християнське свято Пасхи. І священнослужителі християнської церкви всіляко намагалися не згадувати навіть про назву свята Великодня. Поступово слово Великдень було замінено на слово Пасха. І ніде сьогодні в церковному християнському богослужінні не відзначається свято Великодня, а лише свято Пасхи. Проте широкі народні маси, особливо сільське населення, зберегло давню назву свята весни – свято Великодня. І сьогодні буковинці як носії народної культури, так само як і кілька тисяч років тому, пам’ятають і готуються до свята Великодня, хоча й поєднаного з Пасхою. Зберігся й цілий комплекс обрядодій та атрибутики давнього Великоднього свята (готування садиби і хати до свята, приготування святкової їжі, виготовлення писанок, ігри та забави з ними, вливання-освячення водою тощо).
Щодо християнського свята Пасхи, то цим святом християни вшановують і вітають воскресіння Ісуса Христа з мертвих, після того як він був розіп’ятий на хресті і помер.
Ввечері з суботи на неділю перед цим святом над гробом Господнім (модель якого є у кожній церкві) читаються “Дії Апостольські” в присутності священика, який у той час повинен стояти також над гробом Господнім у великому зосередженні, готуючись до вістки, яка незабаром буде проголошена. – що Христос воскрес.
Опівночі під звуки церковних дзвонів починається Пасхальна вранішня. Ворота (Царські ворота) в церковному іконостасі відчиняються, і священик, одягнений у світлу ризу, виходить з кадилом і свічкою. Церковні служителі несуть хрести, хоругви, ікону Воскресіння, Євангеліє й артос.
Урочисте Пасхальне богослужіння, що триває понад три години, починається процесійним ходом навколо церкви. Церква ж на деякий час залишається порожньою. Зачинені її двері символізують собою закритий гріб Христа. .
Співаючи Пасхальну стихіру, священик з вірними обходить церкву тричі, символізуючи цим жінок-мироносиць (Марію Магдалину, Саломію й Марію Клеопову, які прийшли рано до гробу Христового, щоб за тодішнім звичаєм змастити його тіло пахощами). Після трикратного обходу церкви процесійний хід зупиняється перед зачиненими дверима порожньої церкви.
І тут священик, починаючи Пасхальну вранішню, співає великодній тропар: “Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував”. Цей тропар підхоплюють віруючі, повторюючи його після кожного виголосу віршів, що починаються віршем “Нехай воскресне Бог… .
Після цього всі присутні на святі під проводом священика входять до яскраво освітленої церкви і там продовжують Пасхальну службу, перед закінченням якої священик читає “Повчальне слово Св. Івана Золотоустого”. Далі вітає присутніх словами “Христос Воскрес!”. Віруючі ж відповідають: “Воістину Воскрес!”.
Пасхальна Божественна Літургія продовжується, закінчуючись освяченням паски та іншої їжі. У кошику з паскою, писанками, крашанками повинна бути також свічка, яку запалюють під час обходу священика і кроплення кошиків водою. За християнськими канонами, ці кошики з паскою та іншою їжею символізують дар-жертву, принесену воскреслому Христові.
Щодо сирого або вареного яйця, яке в давнину розумілось як зародок життя, то в християнському розумінні воно починає трактуватись як символ воскресіння Христа, який, пересиливши печать гробу, через свої муки дарує людству вічне життя на небі.
Використано християнством також давню слов’яно-українську символіку хліба-калача, який і формою і застосуванням в обрядах символізував Бога-Сонце. Під час Пасхального тижня один хліб більшого розміру, ніж звичайний, що символізує хліб вічного життя і називається артос (по-грецьки означає “хліб”), повинен бути принесений до церкви. Він лежить на відповідній підставці-тетраподі перед образом Христа. Вважається, що звичай приносити хліб-артос до церкви походить ще з часів апостолів, які на головному столі завжди залишали порожнє місце для жертовного хліба, вшановуючи таким чином пам’ять Христа Спасителя. Вони глибоко вірили в те, що сам Христос був невидимо присутній між віруючими. Артос залишається на тетраподі впродовж тижня. На восьмий день після Пасхи, у Фомину неділю, священик ще раз благословляє його, і після цього хліб передається парафіянам на споживання.
Упродовж Пасхального тижня, що також називається Світлим тижнем, Царські ворота й дияконські двері в іконостасі залишаються відчиненими. Це означає, що гріб Господній порожній. Увесь Світлий тиждень повен радісних святкувань.
Протягом Пасхального тижня, а також 50 днів після Пасхи – аж до неділі Святої Трійці (Зелених свят), з радості і слави, якою Христос обдарував людей своєю перемогою над смертю, православні християни не вклякають, коли після Св. Літургії читаються так звані коліно-приклонні молитви.
Вважалось, що той, хто хотів розбагатіти, ставав у куток церкви і тримав у руці срібну монету. Після оголошення священиком “Христос Воскрес!” він, замість відповіді “Воістину Воскрес!”, відповідав “Антилуз маю!”. Існувало повір’я, що від цього срібна монета діставала чародійну силу. Куди б вона не була передана, все одно повернеться до свого господаря та ще з собою нові гроші приведе.
Повернувшись додому після освячення великоднього кошика, люди розговляються свяченим, ходять на кладовище, водять хороводи.