Для кожної країни, нації головним символом, ознакою приналежності до певної держави, відмінністю від інших та національною гордістю, святинею є прапор. Державний прапор – невід’ємний атрибут кожної країни, що уособлює самобутність та спадкоємність її державотворчих традицій. Його еволюція у своєрідний спосіб відображає багатовікові процеси розвитку, становлення та життєдіяльності державних утворень.
Древні стяги на Русі були у великій шані ще за часів язичництва і після запровадження християнства вони всі освячувались образом животворного Христа, що було перейнято від греків. Слов’яни обожнювали свої знамена. Прапороносцями назначали визначних богатирів, які мали обов’язок постійно тримати прапор над полем бою.
Найдавніші прапорні полотнища Київської держави були трикутно-клиновидної форми. У ХІІІ-ХІV ст. з’являються чотирикутні прапори з клиновими полотнищами на вільному кінці. Прапор Руської землі був переважно червоним із золотим тризубом — двозубом, а хоругва Галицько-Волинського князівства — відповідно до кольорів свого герба — блакитна (синя) із золотим левом, з такими стягами галицькі полки брали участь у Грюнвальдській битві 1410 року.
Що ж до кольорів українського державного прапора, то їхнє походження та поєднання безліч науковців тлумачать по-різному: це і поєднання символів життя — золотого сонця у синьому космосі, це і чисте, мирне безхмарне небо, що простягнулося над жовтим кольором хлібного лану – символом мирної праці і достатку. Але найголовніша ідея поєднання блакитного і жовтого кольорів – велика гармонія космосу, сонця, землі та всього живого на ній.
22 березня 1918 р. Центральна Рада в Києві ухвалила “Закон про державний прапор Української Народної Республіки”, який був жовто-блакитним. У 1918 р., у період Гетьманату Павла Скоропадського, порядок кольорів було змінено на синьо-жовтий. Таким він залишився і в період влади Директорії.
У Радянській Україні не могло бути й мови про поширення жовто-блакитних кольорів. Так, існували вигадки, що синьо-жовті фарби запозичені Мазепою зі шведського прапора, що подібні кольори мали місце на прапорах періоду Директорії та за гетьманства П. Скоропадського, а ще – в Організації Українських Націоналістів. Слова “блакить” і “блакитний” нівелювалися, замість них запроваджувались російські “голубий”, “лазуровий”.
У липні 1990 р. у Києві синьо-жовтий прапор було висвячено в Соборі св. Софії і урочисто піднято біля будинку міськради. Із проголошенням незалежності України віддали належне синьо-жовтому знамену й визначили його національним символом козацтва впродовж багатьох століть. 28 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила державним прапором України синьо-жовтий стяг.
В рамках відзначення 23 серпня Дня Державного Прапора України відділ обслуговування користувачів підготував виставку-перегляд «Символ, що об’єднує». Запрошуємо всіх охочих до перегляду.