У календарній обрядовості українців літнього періоду виділяється свято сім’ї та родини. На Буковині його називають просто Петра.
За християнським віруванням, у цей день святкується пам’ять двох апостолів – Петра і Павла, яким належать послання з правилами християнської віри (шістнадцять послань).
Свято Петра було чоловічим святом і мало на меті прославлення старійшин сім’ї, громади, роду. Народознавець Г.Маковій у книзі “Пісні одного села” писала про це свято наступне: “Кожна родина робила із дубового трилисту вінок і перед заходом сонця збиралася у двір того, хто уже живе “на позиченім віку” – тобто, за сімдесят два… “Скільки вінків – стільки ще прибавиться років” – було повір’я. То сходилося – хто тільки міг. Коли зійшлися – під ворітьми розпочинали грімке:
Гой летів сокіл та й соколина –
Вже зійшлася уся родина.
Гой летів сокіл – сів спочивати, –
Ми си зійшлися вас віншувати.
Гой летів сокіл та й зронив перце –
Най пан-господар бере сідельце.
Бере сідельце – коня впрягає,
Та й попід звізди собі літає.. .”
Потім на подвір’ї відбувається частування. Наперед винесений з хати стіл накривають скатертиною. Жінки, які прийшли вітати Петра, приносили з собою у трайстах страви і викладали їх на стіл. Вінки лягали на голову і опускались через плечі, і так один за одним накривали господаря повністю.
Потім починалось частування, співались пісні. Одна з таких пісень, записана в с. Великий Кучурів у Буковинському Передгір’ї, мала такі слова: На дублі-дублі сидит горлица Та й подивляє,
Вона у пана господарьочка
Собі питає:
– Гей, господарю, ти господарю, Я твоя сила,
Чи най спускаюсь, чи най злітаю,
Чи ті я мила?..
До господаря підходить його дружина у віночку з жасмину, сідає поруч, а жінки співають далі:
– Гой господарю, ти господарю,
Чи ті я люба?
Чи ня шануєш, чи на ня дуєш,
Чи я – згуба?
Чи, може, хочеш ти молодую
Вже замість мене?
Тоді хай даст ті хмільного трую
Листі зелене…
Далі чоловіки підхоплюють:
– Гой я не хочу хмільного трую
Та й ні звідки,
Мені не милі є, окрім тебе, Усі лелітки
З тобою ходжу, мов паву воджу
По всім зарінку, –
А моя пава, як лебідь з става –
У білім вінку.
Герой свята – Петро знімає з дружини вінок і подає його одній з жінок, щоб підвісила на видному місці в хаті – “Най діти видя! – тобто бачать взірець подружньої злагоди, вірності, любові.
Якщо після Петрова дня соловей співає більше 4 днів, то зима почнеться після покрови через 4 тижні.
По Петру – й по теплу.
Після цього свята починали зажинки. Попередньо зубили серпи, якими вже жали минулого року. Жінки білили хати, прикрашали рушниками ікони, прибирали подвір’я. Пекли пампушки із сиру та борошна замішаних на сметані та яйцях. У селах Буковинського Поділля (Медків, Брідок, Чорний Потік, Вікно) було зафіксовано, що на початку ХХ ст. здійснювалось випікання пампушок дівчатами, які планували цього року вийти заміж.
До схід сонця у середу або п’ятницю всією родиною виходили в поле. На межі стелили скатерку, на неї клали хліб сіль, цілушку від великодньої паски, іншу святочну їжу. Потім ставали обличчям до сходу сонця і господар читав молитву.
1
2
3Більше цікавого матеріалу про дані свята можна прочитати у книгах:
- Кожолянко О. Календарні свята та обряди українців Буковини: семантика і символіка: монографія / Олександр Кожолянко. – Чернівці: Друк Арт, 2014. – 608с.
- Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини. Т.3. – Чернівці: Золоті литаври, 2004.- 392с.
- Воропай О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис. – Київ : Оберіг. – 589с.
