Євсевій Васильович Мандичевський (17 серпня 1857, с. Багринівка, нині Чернівецької області – 13 липня 1929, м. Шульц, поблизу Відня) –український і австрійський музикознавець, композитор, диригент, педагог, додоктор музикознавства (з 1897).
Син православного священника. Музичну освіту отримав у Чернівцях (під керівництвом Сидора Воробкевича та Адальберта Гржімалі), потім вдосконалював майстерність у Відні, де його вчителями були Едуард Ганслік, Роберт Фукс, Мартін Густав Ноттебом. Закінчив філософський факультет Віденського університету.
З 1875 року мешкав у Відні, проте зв’язків з Україною не поривав, часто приїжджав до Чернівців (тут видано й деякі його твори). З 1879 року входив до найближчого оточення композитора Йоганнеса Брамса.
У Відні керував хоровими та оркестровими колективами. З 1880 року – хормейстер Віденської хорової академії. У 1887 році обійняв посаду архіваріуса Товариства друзів музики. Впродовж 1896–1921 років – професор Академії музики та сценічного мистецтва (Віденської консерваторії), де вів класи, інструментування, історії музики та композиції. Серед його учнів – Ганс Ґаль, Карл Бем, Іларіон Веренко, Маноліс Каломіріс, Джордж Селл, Леоне Синіґалья, Карел Прохазка (старший), Марціан Неґря, Йозеф Алоїс Кріпс, Юліус Патцак, Фердинанд Ребай, Розаріо Скалеро, Ґустав Уве Єннер, Артур Шнабель, Карл Ґарінґер, Іґнац Брюлль, Генрі Кімболл Гедлі та інші.
Протягом багатьох років був віденським кореспондентом британського журналу «Музичний таймс».
У 1901 році одружився з Альбіною фон Вест, викладачкою співу та керівничкою жіночого хору Товариства друзів музики.
Автор симфонічних, вокально-симфонічних, камерних і сольних творів у стилі Брамса. Написав 11 українських хорів, в тому числі два на слова Шевченка: «Ой Діброво» та канон на три голоси «І день іде, і ніч іде»; низку обробок для хору в супроводі фортепіано, 12 літургій. Опрацьовував та обробляв народні пісні – українські, молдовські, румунські, німецькі, угорські, італійські. Відомий також дослідженнями та виданням творів Гайдна, Брамса, Шуберта, написав критичні студії про Бетховена, Брукнера, Штрауса, а також багато статей до різних музичних видань. Йому належить 40 варіацій для фортепіано на теми Г. Генделя.
У 1909 році був нагороджений лицарським хрестом ордена Франца Йосифа.