Посвята в творчий світ митця – «Апостол українського кіно»

DSC_7375 - копияЩорічно, в червні, обласна книгозбірня проводить цикл заходів з нагоди  відзначення дня народження відомого на весь світ буковинця, видатного кіноактора, кінорежисера, сценариста, заслуженого артиста України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка  – Івана Миколайчука.

Вшановуючи славного буковинського сина,  в обласній книгозбірні відбулась посвята в творчий світ  митця – «Апостол українського кіно» з нагоди 75-річчя від дня його народження.

Через спогади колег, близьких та друзів, земляків, через оприлюднення втілених кінообразів у фрагментах фільмів, через кінохронікальні та фотографічні кадри життя присутні відкрили для себе цікаві сторінки життя та творчості нашого земляка з Чорториї –  Івана Васильовича Миколайчука.

У програмі посвяти використано уривки  з фільмів:  «Тіні забутих предків», «Сон», «Пропала грамота», «Білий птах з чорною ознакою», «Вавілон ХХ», «Анничка», «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами…»; вірші Ліни Костенко, Оксани Забужко, Віри Китайгородської, Тамари Севернюк, Володимира Вознюка, Григорія Чубая; пісні (відеозапис) у виконанні дружини Івана Марії Миколайчук, тріо «Золоті ключі», Віталія Білоножка, Ольги Богомолець, сестер Тельнюк.

Родзинкою заходу був виступ учасників літературної студії «Золотослів» обласної книгозбірні, які показали уривок із кіносценарію І. Миколайчука «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами». Роль маленького Івана Миколайчука зіграв семирічний Ілля Якуб”як та на завершення роздав присутнім лист І. Миколайчука «О, яка ти прекрасна, Чортория».

(З листа додому)

«Дорогі мої буковинці, мої краяни! Дорогі мої вуйни і вуйки…З роками я зрозумів, що немає жодних підстав червоніти з приводу свого сільського походження, що, навпаки, зв’язок із селом – моє щастя, мій золотий запас. Коли мені приходиться писати про Чорторию, судорога перебиває дух у грудях. Ніби тисячу років тому я жив десь у Чорториї, бігав босий по горбах і берегах, пас ягнят на Моргах, курив бакун Василя малого, купався в плесах і ловив рибу в Черемоші. Довгими ночами Пилипівки сидів на печі, вчився колядувати, робив Звізди і Вертепи до Різдвяних свят. Потім стелив на стіл сіно і вбирав ялинку. І хоча став дорослим, а в 13 років, все одно бігав по горбах, дивитися, як засинають світла у віконечках сільських хат. О, яка ти прекрасна, Чортория! Як  давно я бачив тебе, як давно я бачив вас усіх: рідні і нерідні люди, навіть ті, що принесли мені стільки болю. Мені зовсім не стидно за себе, що упав у такий розпач, бо що прекрасне, то є прекрасне. І ще скажу: «Людино! Заплач, коли тобі дуже важко! Сльози – це твоя людяність, а людяність – це Всесвітній Бог і я не стидаюся людяності, тому так пишу».

 Ваш Іван

 

 

 

  • DSC_7375
  • DSC_7380
  • DSC_7405
  • DSC_7409
  • DSC_7426
  • DSC_7429
  • DSC_7430
  • DSC_7433
  • DSC_7441
DSC_73751 DSC_73802 DSC_74053 DSC_74094 DSC_74265 DSC_74296 DSC_74307 DSC_74338 DSC_74419
responsive slider jquery by WOWSlider.com v6.1


Мобільне меню