Поетичні струни Інни Гончар ще довго відлунюватимуть у душах і серцях всіх, хто прийшов на зустріч з талановитою поетесою. А на той день у місті відбувалося кілька вагомих заходів. Тому особливо цінно, що зала бібліотеки була заповнена. І це не лише приємно, а і справедливо. Бо і полум’яно-патріотичне, і ніжно-ліричне слово Інни Гончар не буває не щирим. Воно без зусиль знаходить шлях від серця до серця, до тисячі сердець. І обшири його – від Новодністровська до найперших рубежів воєнних дій, до земляків за кордоном.
Затамувавши подих, іноді ледь стримуючи, а то і не стримуючи сліз, слухали вірші у авторському виконанні з книги «Вірші цієї війни». Слухали історію написання цього циклу поезій. За зізнанням авторки, початок війни ніби скував не лише вуста, а й взяв у лещата душу. Інна, яка чи не на кожну знакову подію, на непересічне явище у громадському житті, завжди знаходить яскраві виразні образи, лірична поетеса, чия душа резонує на чи не найменший порух вітру, тішиться кожній порі року, замережує у свої поетичні рядки всі людські почуття, раптом «заціпеніла» – це її визначення. Та для творчої душі такий стан не може тривати вічно. Приходить усвідомлення необхідності боротьби з жахіттями , що випали на долю нашої країни. Закономірна лють від неможливості сприйняти шал нелюдськості, яку переживають українці поступово виводить із ступору і невгамовна душа починає диктувати шляхи своєї боротьби за волю для свого народу, за незалежність своєї країни. «Я не вмію на барикади» – говорить Інна. Але боротися словом, спонукати всіх шукати особисті шляхи до перемоги, як сказали би раніше – стати трибуном – саме в цьому місія поета.
Інні вдалося. Книга «Вірші цієї війни» – саме вона стала на барикади: зустрічі на презентації у Новодністровську перетворилися на акції донатів для допомоги військам, а саму книгу волонтери доправили і на звільнені території, і на передову. Поки звучали вірші, на екрані їх ілюстрували фото з цих локацій. Читала авторка, читали її щирі друзі – Людмила Мідріган та Неля Паламарчук, працівники культури Новодністровська. А в залі трепетно слухали і однокласниця Інни, і перші учні її колишньої педагогічної роботи. Уважно дослухалися і фахівці – філологи, письменники, журналісти і шанувальники поезії та члени клубу «Дебют-Читання», який вважає Інну своєю одноклубницею.
Варто сказати, що зважаючи на нечасті зустрічі з Інною, ми мали задоволення слухати поезію і з попередніх книг «По цю сторону межі», «Звучить розчулено струна». Були теплі спогади про спільну співпрацю у авторській програмі «Подіум її життя» від заслуженої журналістки України Валентини Бондар. Пані Валентина звернула увагу присутніх і на особливість Інниної поезії – геніальність простоти: геніальність думки, висловлена просто, без самолюбування і жонглювання словами. А ще «подарувала» нам найточнішу ознаку поезії Інни Гончар : а саме – здатність «плакати всередину».
Кожна книга, перш, ніж вийти з друку проходить через руки художника-дизайнера. 4 книги Інни Гончар отримали «обличчя» з рук чарівної Раїси Рязанової . Про спільну творчість над книгами, про особисте сприйняття поезії подруги говорила художниця.
Хочеться окремо згадати і про пісенний доробок Інни Гончар. ЇЇ поезія настільки видовищна і емоційно яскрава, що надихає композиторів на омузичення. Ми із задоволенням послухали в запису і переглянули відео
Щира і безпосередня аура літературної імпрези залучила до обміну думками, добрих побажань та друкованих подарунків власних видань від письменника Василя Васкана, журналіста-краєзнавця Юхима Гусара, педагога-Просвітянки Тамари Мінченко, поетеси Олени Логінової та директорки обласної книгозбірні Наталії Філяк.
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24Модератор заходу – Ольга Серебріян, головна бібліотекарка відділу краєзнавства.
Фото – Віктора Безпальченка.
Технічне забезпечення – Галини Добровольської.