Пропонуємо матеріал із циклу «Наближаються весняні свята», які характеризуються багатою обрядовістю.
Вербна неділя
Святкувалась Вербна неділя за тиждень до Великодня (нині за тиждень до християнської Пасхи). У цей день християни святкують важливу подію в історії християнства – в’їзд Христа в Єрусалим, що відбувся перед юдейським святом Пасхою. Відповідно і називається це свято у християнському календарі – Вхід Господній у Єрусалим. Ісус Христос прибув у ту неділю до Єрусалима, щоб разом зі своїми учнями відсвяткувати свято юдейської Пасхи, про що написано у євангеліста Матвія (розділ 21:1-17).
Коли Ісус в їздив до міста, люди з великою радістю зустрічали його. Уздовж дороги, якою він проходив, стояли маси людей, які, вітаючи його, стелили свій одяг, а інші зрізували віття з дерев і стелили ним дорогу. Христос в’їздив до Єрусалима на ослиці.
Було при цьому багато «книжників і фарисеїв» (ідеологів-жерців юдеїв). Коли вони почули, як радісно люди вітали Ісуса, й побачили, яку пошану вони виявляли до нього, то сказали: «Учителю, заборони своїм учням!» (Щоб вони не прославляли його). Ісус же відповів їм: «Кажу вам, що коли ці замовкнуть, то каміння заголосить!».
В дослідника календарної обрядовості українців С. Килимника є такі слова – “Бити свяченою галузкою верби, що її в Галичині та Буковині називають “шуткою”- звичай ще дохристиянський: він має на меті передати тому кого б’ють, творчої розбудженої енергії та здоров’я“. 3 таким твердженням не можна не погодитись, оскільки всі обрядодії та символіка верби на Буковині підтверджують дохристиянську давність цього звичаю та наділення верби магічними властивостями.
Верба в українців була улюбленим деревом з давніх часів (хоча за християнською версією на вербі повісився учень Христа Юда, який зрадив свого вчителя. Відповідно у правовірних християн ставлення до верби двояке: позитивне і негативне).
Досить різноманітною є символіка верби в буковинців:
- Вербою злегка б’ють дітей та дорослих, щоб були здорові і сильні.
- Освячені вербові гілочки охороняють хату від злих сил (їx кладуть за образи, на полицю або під сволок перекриття кімнати).
- В давні часи, в день Вербної неділі, повернувшись із святилища- гаю, вербову гілочку встромлювали біля криниці або на межі поля і потім спостерігали: якщо гілка прийметься, то дівчина або хлопець з цієї хати цього року одружиться.
- Вербовою гілочкою, освяченою у святилищі, а в християнські часи – у церкві, виганяли вперше після зимівлі худобу на пасовиська та до колективних загонів – стин.
- У кожному населеному пункті були відуни, які під час грози піднімали на подвір’ї вербові гілочки до неба, вірячи, що в такий магічний спосіб відводять грозу, грім та град (“тучу”). При цьому ще ударяли по металевих речах (косі, лемеші від плуга, сокирі тощо).
- При пожежі вкидали вербові віточки у вогонь, вважаючи, що цим зменшиться полум’я і вогонь погасне, або зменшиться його руйнівна сила.
- Після освячення верби з вербовими котиками і повернення додому, вербові котики розмішували з кашею, вважаючи, що споживання їх разом з їжею надасть сили і здоров’я людині.
- Щоб легко душа покійника перенеслася на небо, у домовину клали освячену вербову гілочку.
- З освяченими вербовими гілочками у Вербну неділю господар обходив усі господарські споруди, сад, щоб добре велося господарство.
- Перед випіканням ритуального хліба-калача розпалювали вогонь у печі сухою освяченою вербовою гілочкою.
- Перед оранкою і перед сівбою обходили поле з освяченими вербовими гілочками.
- Перед купанням новонародженої дитини у воду для купелі баба- моша опускала освячену вербову віточку. При цьому промовляла: “Рости, дитинко, так швидко і дужо, як росте верба”.
Верба оспівана і в народних піснях. Уже під час перших весняних хороводів дівчат співалась пісня “Вербовая дощечка”, в якій простежується своєрідний місток від наявного земного світу до небесного через вербу. Дівчата вірили, що через цю “дощечку” прийде також милий і буде у них щастя та любов. О. Потебня та С. Килимник вважали що вербова дощечка – це кладка, через яку дівчина переходить із дівоцтва у сімейне життя. Власне, на думку О. Потебні, в образі дощечки-моста втілено давнє значення неба, по якому ходить життєдайне сонце
Верба виступала символом предковічного світового дерева – дерева життя; також була символом заміжньої жінки, жінки-матері У піснях звертаючись до верби як до матері, просить поради та розради і дівчина’ і жінка.
Буковинці вірили, що на вербі зосереджуються духи-душі покійників. Тому повністю зрубувати вербу, яка росте у межах садиби, не дозволялось, лише можна було підрізати вітки. Верба ж, яка всохла, вважалась такою, що в неї вселилась нечиста сила.
На основі книг із фонду відділу краєзнавства ЧОУНБ:
Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини. Т. 3. – Чернівці: Золоті литаври, 2004.- 392 с. : іл.
Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. – Київ, 1993. – 589с.
Фото взято з інтернету.