Літературний екскурс «Митець, якому випали й дороги й манівці»

За словами Євгена Маланюка, він був поетом на грані геніальності. Це – одна з найтрагічніших постатей в українській літературі XX століття – Тодось Осьмачка. Він – жалобно національний письменник: епохальна катастрофа в українському світі стане для нього всюдисущим нещастям, розколе його свідомість на боленосний страх і відчай, породить неподоланну самотність, котра виглядатиме “щохвилини… з серця” і зрештою стане страшною життєвою мукою.

Життя духовних пророків, якими в суспільстві завжди є поети, здебільшого тернисте, а часом і трагічне. Показником у цьому контексті є життя Теодосія (Тодося) Степановича Осьмачки – народного поета невимовно трагічної долі, творчість якого пройнята тотальним горем сколективізованого українського села.

Народився 16 травня 1895 року. Отримав домашню освіту. Навчався в церковно-приходській школі та двокласній земській школі. Закінчив Київський інститут народної освіти. Деякий час вчителював у Києві. Перші літературні спроби Осьмачка здійснив у роки Першої світової війни, перебуваючи на фронті.

Дитинство Тодося Осьмачки зв’язане ще із патріархальною, дореволюційною Україною. Образ такої України, багатобарвної, старосвітської, гармонійно-урівноваженої, симфонічної, складе благословенно-цілюще начало його художнього мислення. В іншому настроєвому вимірі явиться велика пореволюційна руїна, джерело негативної психічної хаотичності. Братовбивчу революцію, принесену ззовні, поет сприймає як велику біду для України.

В 1920-х рр. Теодозій Осьмачка належав до літературних об’єднань АСПИС, “МАРС” і “Ланка”, діяльність яких згодом трактувалась як “контрреволюційна”. Разом з Є. Плужником, Г. Косинкою, В. Підмогильним,
Б. Антоненком-Давидовичем зазнав наклепів і переслідувань. В 1934 був заарештований органами НКВС. Не витримавши допитів, збожеволів (можливо, щоб врятуватися, симулював божевілля). Після Другої світової війни Теодозій Осьмачка переїхав до Німеччини. Помер у Нью-Йорку.

Ім’я Тодося Осьмачки належить і світовій літературі. Адже талант його не міг вичерпатись у збірках поетичних книжок, він здійснив чимало перекладів з європейських мов.

Т. Осьмачка був трагічно переконаний, що, виживши після сталінської “м’ясорубки”, нація набере вже іншого, чужого їй обличчя. Тому його творчість, в якій він мислить себе “свідком і оборонцем поваленої нації”, звучить як реквієм над загубленою українською людиною, як нескінченний голосильний “туж” по Україні.