Літературна зустріч «Поезія наживо» – Чернівецька обласна універсальна наукова бібліотека ім. М. Івасюка

«Поезія наживо» – саме під такою назвою у дерев’яній залі бібліотеки відбулась літературна зустріч з молодими авторами, поетами Павлом Коробчуком та Мариною Горбатюк. Під музичний акомпанемент Богдана Маковійчука вірші звучали проникливо, дуже тонко і проймаючи, ніби дістаючи найдальших куточків душі.

Пиши вірші так, ніби нещодавно був щасливим,

ніби ще пам’ятаєш, як це — любити від початку і до кінця,

ніби щойно забігав у холодну квітневу зливу,

пиши, витирай краплини з лиця.

******

а я буду повторювати прізвища та імена

дякуючи героям які вижили і які ні

про те що буде коли закінчиться війна

найвідчайдушніше мріється на війні

Павло Коробчук – письменник, журналіст, музикант. Автор поетичних книжок «Хвоя», «Мерехтіло», «Динозавр», «Кайфологія», «Цілодобово», «Натщенебо», романів «Ключові клапани», «Море для шульги», книги оповідань «Священна книга гоповідань». Павло є автором музичних альбомів «Horobro», «Zoovsim», «Червонозем», член Українського ПЕН, переможець двадцяти літературних слемів, лауреат конкурсу воєнної поезії ім..Гліба Бабича (2025), премії «Смолоскип» (2004), поетичного конкурсу ім. Нестора Літописця (2016).

Павло – військовослужбовець, волонтер. Після початку повномасштабного вторгнення неодноразово брав участь у волонтерських роботах із розбору завалів та відновлення житлових будинків, зруйнованих російськими військами. Приєднався до Центру «Омега» Національної гвардії України. Подих війни відчувається чи не в кожному прочитаному ним вірші. Рядки, сповнені переживаннями, сумом, пронизують болем серце. Чесні, гострі – вони зафіксуються у спогадах про війну. Ліричні вірші – щемливі, відверті, чутливі. В них транслюється віра в те, що жодна війна не здатна зламати справжні людські почуття.

коли буде весна і прийде тепло

хочу дарувати тобі букети

але спершу нехай наша ппо

зібʼє усі ворожі ракети

хочу зустрічати тебе на пероні

в річці вечірній з тобою купатися

але мені потрібно в тероборону

а тобі — евакуюватися

коли буде літо і тиша у двориках

хочу пестити тебе на світанку

але спершу нехай кінчені орки

згорять у своїх довбаних танках

ніхто не забуде майбутне життя

ніхто не стане смиренним

чекаємо виходу з укриття

цілуємося під сиренами

Марина Горбатюк – поетка, книжкова оглядачка, аспірантка кафедри теорії літератури та зарубіжної літератури філологічного факультету ЧНУ. Авторка збірки «Книга мовчань» (2022), її поезія надрукована в антологіях «Присутність» (2021) та «Стежки війни, стежки любові» (2024). Хоча її вік молодий, але тексти повні сенсів про людські цінності, глибинне розуміння про буття та світогляд. Сама Марина каже, що з огляду на молодий вік, не мала нормального дитинства. Майдан, АТО, чотири роки російської агресії – буремні події становлення та захисту нашої держави не дали можливості по–справжньому прожити дитячі та юнацькі роки їй та тисячам її однолітків. Це, звісно, наклало свій відбиток на творчість. Її поезія – відверта реакція на події та біль всередині себе. «Ти ж мені світло вплітав у вени…» – вірш, немов присвята всім, кого забрала ця кровожерлива війна.

“Відходять поети

під рев канонад.

Ступає бездонна тиша

із оскалом хижим –

на п’яти. У снах

читаєш напамʼять їм вірші

і губишся в просторі й вимірах – ти

впиваєшся зніченим болем.

Статистика втрат і некрологів, і…

Замовклі кричать. Невагомість

камінням наповнює надра твої

і ріже зсередини тіло.