Відділом мистецтв підготовлено розгорнуту книжкову експозицію до 170-річчя від дня народження української актриси, громадської діячки в рубриці «За театральними лаштунками» під назвою: «Марія Заньковецька: перша народна».
Марія Заньковецька народилась 4 серпня 1854 року, яку справедливо називали королевою українського театру, життя якої за драматичністю не поступається її ролям.
Марія з’явилася на світ у селі Заньки на Чернігівщині у дворянській родині судді Костянтина Адасовського. Освіту отримала в приватному пансіоні Чернігова, юнкою грала в аматорському театрі Ніжина, мріяла стати співачкою. 17-річною вийшла заміж за офіцера артилерії Хлистова – і разом з ним опинилася в Бесарабії, у фортеці Бендери, де познайомилася з унтерофіцером Миколою Садовським, одним з братів Тобілевичів, згодом засновників українського театру. Обоє залюблені в сцену, в умовах одноманітного життя у фортеці вони вигадують разом ставити вистави. Вистави йдуть з аншлагом, успішному дуету радять виходити на професійну сцену. Проте на деякий час життя їх розводить: Марія з чоловіком виїжджає до Фінляндії у фортецю Свеаборг, вчиться вокалу в Гельсінкі, отримує ангажемент у Гельсінській опері… Та листування із Садовським і пропозиція доєднатися до трупи Марка Кропивницького, яку саме організовували в Україні, змушують Марію одного дня наважитися на рішучий крок: 1882 року вона вирушає до Єлисаветграда – і розриває подружні стосунки, подавши на церковне розлучення. Останнє коштувало їй заборони Синоду надалі виходити заміж і втрати батьківської прихильності. Так Марія взяла собі псевдонім, утворений від назви рідного села, — Заньковецька.
Заньковецька дебютувала в «Наталці Полтавці» наступного дня по приїзді до Єлисаветграда. Після ролі Ярини в «Невольнику» Шевченка засновник театру Марко Кропивницький подарував актрисі бірюзовий перстень, сказавши: «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми». Карпенко-Карий, приїхавши на прем’єру вистави за своєю п’єсою «Наймичка», розчулений грою Заньковецької, плакав просто в глядацькій залі. Її ж геніальна гра «на розрив» підживлювалася непевними особистими стосунками: кохання до Миколи Садовського і 27-річний цивільний шлюб з ним принесли актрисі порівну щастя й болю. Зради, сварки, спроби самогубства, втечі з гастролей, примирення на очах у всієї театральної спільноти, виховання сина Садовського від коханки – життя Марії було схоже на драму. Коли зрештою вони в 1907 році разом створили в Києві перший стаціонарний театр України й актриса взялася готувати молодь до нової сцени – світла подія також обернулася на зле: Садовський закохався в юну Марію Мінченко.
Це стало останньою краплею: Марія Заньковецька 1909 року, відзначивши 25-річний ювілей творчості, залишила театр Садовського і його самого. Решту життя вона віддала іншим сценам: виступала в мандрівних трупах; допомагала Гнатові Юрі організувати гастролі Гуцульського народного театру, надавши під заставу всі свої коштовності; організувала власний театр «Українська трупа під орудою М. Заньковецької» і першою дістала звання «Народної артистки Украіни».
Запрошуємо всіх охочих до перегляду та ознайомлення з книжковою експозицією.