Марина Романець
доктор філософії, професор кафедри англійської філології університету півночної Британської Колумбії (Канада)
Моє дитинство пройшло серед книжок. Пам’ятаю подорожі на плечах у тата, коли все видно навкруги, але земля трохи хитається. Пізніми вечорами—смужка світла під дверима—тато працює. На Новорічні свята—величезна ялинка під стелю, за якою можна сховатись у куточку, граючись з татом у піжмурки. Працюючи над видавничими проектами і виступаючи з лекціями, тато багато їздив і повертався додому з гостинцями від зайця. Потім почав брати у мандри й мене—пам’ятаю подорож у Кобаки до Дмитра Осічного. Залишився із дитячих споминів і Опанас Шевчукевич, який часто заходив до нас, а ще глинницькі цигани—музиканти-віртуози, що навідувались до тата завжди, коли приїздили на експромпт-гастролі до Чернівців і давали у нас невеличкі домашні концерти. Пізніше—прогулянки вечірнім містом, подорожі до лісу і розмови на різноманітні теми, такі важливі для підліткового віку. Тоді ж тато познайомив мене з Одаркою Киселицею. Він багато доклався до того, щоб вивести її творчість, виплекану у Празькій академії мистецтв, з традиційної русо-совкової парадигми самоука-майстрині, яка вибудовувалась на апробованому імперському дискурсі про високу російську культуру, що нав’язливо ототожнювала себе зі світовою, і упосліджено низову українську. І це лише один з прикладів батькової системної праці, спрямованої на підваження потворно асиметричних стосунків між центром-метрополією і провінційною периферією—стереотипу, що культивувався століттями і ще й досі доволі міцно сидить у колективній підсвідомості певної частини нашого в значній мірі дезорієнтованого постколоніального суспільства. Продовження спогадів за посиланням – https://cutt.ly/mcWpMQl
1
2
3