Я – писанка, писана житнім вогнем.
Процідженим через вузесеньку кирстку.
Мене ще леліятимуть у любистку,
Абись-те любили, любили мене.
Мирослав Лазарук
Традиція розписувати яйця започаткована в далекому минулому. Розмальовані яйця були символом весняного відродження. Ними заворожували врожай, приплід худоби, здоров’я людини, шанували покійників, вітали життєдайне весняне сонце.
У давнину писанки писали на гусячих, качачих, журавлиних і курячих яйцях. Оскільки птах є вісником весни, вісником життєдайного сонця, то через яйця він ніс людям радість пробудження природи, радість життя. Яйце уже в давні часи стало символом Сонця-Весни. Яйце було амулетом, через який людина прагнула привернути до себе добрі сили і відвернути злі.
Оскільки писанці надавалась така важлива функція, як завороження і умилостивления, то і її виготовлення було обставлено рядом ритуалів. Писати можна було лише в певний час доби і при відсутності спостерігачів. При писанні вимовлялись слова-замовляння, які мали надати писанці чудодійних властивостей.
На Буковині писанки писали протягом 40 днів посту, але писанкарськими вважались два тижні перед Великоднем.
Дослідники нарахували понад сто символічних малюнків на писанках, і кожен малюнок мав своє магічно-символічне значення. Навіть фарби теж мали певне символічне значення.
Великодні писанки можна поділити на декілька груп за виконаними на них узорами: символічні, рослинні, тваринні, з мотивами господарського життя, християнсько-релігійні (від часу впровадження християнства і особливо з кінця XIX ст.).
У другій половині XX ст. на буковинських писанках з’явилися мистецькі композиції, в як їх відображаються інтимно-побутові сцени життя, полювання, випас худоби та ін.
На Буковині за способом виконання зустрічались писанки воскової техніки виконання (нанесення воску на яйце кисткою (ґисткою, кирсткою), мальованки (розмальовані щіточкою різнокольоровими фарбами), шкрябанки (пофарбоване яйце в один колір “прошкрябують” гострим предметом, виводячи різні узори), вільне фарбування різнокольоровими фарбами (сухі фарби різних кольорів розмішують, накладають на яйце і зверху на фарбу ллють трохи води, яка розчиняє фарби і тягне лінії різних кольорів від одного краю яйця до іншого). Останній спосіб виготовлення писанок з’явився вперше у 80-х рр. XX ст. у с. Топорівці, розташованому у Прутсько-Дністровському межиріччі.
Особливо красивими і неповторними є гуцульські писанки. На писанках, виготовлених у Буковинських Карпатах, переважає геометричний орнамент. У різних візерунках відтворюються образи сонця, зірок, поля, блискавки тощо. Рослинні мотиви тут зустрічались дуже рідко. В орнаментації писанок 30-50-х рр. XX ст. став відчутним вплив вишивальних узорів, що продовжується і донині. В сучасному гуцульському писанкарстві значна частина писанок тематично відтворює природу усі чотири пори року, а особливо весну з її яскравою зеленню і розмаїттям квітів Зображуються гілки дерев, польові квіти, гірські пейзажі.
Писанка – це свято у фарбах, це музика у кольорі. Писанка – це радість і щастя. Як мало зараз у нас того, і другого. І хай ця книжечка принесе у ваш дім частинку радості і щастя. Якщо не ви, то хтось із ваших близьких, не залишиться байдужим до спроби самому творити радість для інших. А саме такою радістю і є писанка.
Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. – Київ, 1993. – 589с.
Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини. Т. 3. – Чернівці: Золоті литаври, 2004.- 392 с. : іл.
Магічний світ буковинської писанки (наукові роботи, уроки, позакласні заходи, присвячені історії виникнення писанки) / М-во освіти і науки України, Департамент освіти і науки Чернівецької ОДА, Ін-т післядипломної пед. освіти Чернівецької обл. ; упор. Т. А.Мінченко. – Чернівці : Яворський С. Н. [Виготівник], 2015. – 272 с. : іл., ноти.