Свята літнього календарного циклу: Івана Купала

105284760_470205440480484_949922785257421705_nУ календарному звичаєво-обрядовому комплексі українців найго­ловнішим і найбільш яскравим літнім святом з давніх часів вважався день Купала (Купайла), який святкувався на початку третьої декади червня (21-24 червня).

Велике значення, яке надавалося святу Купала, було зумовлене часом літнього сонцестояння. Це був день сонцевороту, коли сонце досягало свого апогею. Відповідно, були найдовший день і найкоротша ніч у році. Природа в цей час досягала найбільшого розквіту, починалося дозрівання плодів, а для землероба наставав найважливіший момент його землеробсько-господарської діяльності – жнива. Це й визначило характер купальської обрядовості.

На Купала – час найбільшої сили сонця, в уявленні наших пращурів час святковий і чудодійний. Наші далекі предки вірили, що в цей день вода і вогонь мають очищувальну сипу. Молодь на Купала стрибала через вогонь і купалася у водоймищах. Дівчата збирали квіти та плели з них віночки. За травами і квітами дівчата йшли у другій половині дня перед купальською ніччю й увечері ними прикрашали купальське деревце. При цьому обов’язково мав бути нарваний полин. Українці вважали, що полину бояться відьми і русалки.Також обов’язково мали бути квіти сонця – ромашки.

107214231_369899450653309_6804332850273151471_n

У селах Буковинського Передгір’я та Верхнього Буковинського Попруття, рвучи квіти, дівчата співали:

Та на Івана, та на Купала Дівка Марена коду чесала, Коду чесала, а цвітки збирала, На добрий вечір судьбу казала…

Квіти йшли рвати далеко від хлопців, щоб ті “судьбу не спужали, не розігнали”. Часто дівчата заготовляли квіти ще за дня. Нарвавши лісових та польових квітів, на узліссі обтикали ними всрбичку-сестричку і навколо хороводили.

У хлопців цього святкового вечора були свої турботи, вони кидали зілля на стежину, де має йти кохана дівчина. Серед цього зілля має бути біла лілія як знак особливої шани і чистоти. Якщо поблизу хати дівчини росла верба, то хлопець перев’язував її червоною стрічкою, щоб знала, що тулиться до цего двору чиясь любов. Але були й випадки, коли на вербу вішали віхоть соломи, “щоб дуже гонорова дівчина не гонорилась, не пишалася”.

Хлопці на просторій галявині вибирали місце, де закопували деревце. Це деревце – Купало було центром, навколо якого відбувались основні події свята. На Буковині для Купала вибирали, в основному, вербу. Деревце прикрашали вінками, квітами, фруктами.

На Купала дівчата пускали на воду заготовлені віночки. Кожна юнка виплітала по два віночки: один для себе, а другий для коханого. Запалювали прикріплені зверху до віночків свічечки і спрямовували вінки за течією. Якщо вони пливли в парі, то цього року молоді поберуться, а коли врозтіч – не судилося бути разом. Хлопці в таких дійствах участі не брали, а лише здаля або з протилежного берега уважно спостерігали за діями дівчат. Юнаки кидали у воду камінці, щоб віночки зблизились (“спарувалися”), або чекали, коли вони пристануть до берега, щоб взяти собі на пам’ять від коханої дівчини.

В оповіданні буковинської письменниці Ольги Кобилянської “В неділю рано зілля копала”, написаному у 1908 р. в Чернівцях, подано опис ворожіння дівчат на вінках під час свята Купала. “Пізнім вечором перед Іваном Купалом плавають дівчата по воді човном або, коли бояться, щоб русалки їх не заманили з-під води на дно до себе, в русалку не обернули, проходжуються понад берегом і співають різні тужливі, любовні, гарні й приманчиві пісні. Дівчата на той вечір пристроєні пишно, мають на голові гарні вінки, співаючи отак в човнах по воді або над берегом, кидають їх з голови на воду. Кинувши вінки в воду, ждуть, співаючи, і роззираються, куди донесе вода вінок або викине на берег, як кому суджено. Часом люблять русалки розстрілювати під водою свавільною рукою вінки – се знак, що дівчата невірної вдачі і милого не вдержать. Іноді знов пущений на воду вінок тоне – се знак, що або вона, або милий до року згине, або обоє розійдуться. Часами задержується вінок з тої сторони річки, звідки суджений прибуде. А все прикликуваний, заманений русалками, їх міццю і силою, все з вдячності, що в вечір Івана Купала дівоцтво їх згадує, пристроюється в їх честь пишно і оживляє їх, до води заклятих, молодечими, приманчивими співами, за що вони займаються їх долею, розкриваючи її перед дівочою душею різними подіями, зрозумілими лиш дівчатам, або чудними снами, що вказують на будучність.

Рухом вінків на воді дівчата ворожили про своїх коханих (куди попливуть вінки, з тієї сторони буде наречений), рух вінків міг віщувати і смерть (чия свічка на вінку швидше погасне, той невдовзі може померти). Є версія, що пускання вінків на воду означало прощання дівчат з дівоцтвом, оскільки купальська ніч передбачала любовні забави і навіть вступ у шлюб.

До очищувальних обрядів належить і купання. Молодь купалася під час гуляння на заплавах річки.

У буковинських селах, які розташувались вздовж річок Черемош та Прут, купалися у воді й ті, хто хворів і бажав одужати. Таке купання називалося “одягати річку”. Хвора людина брала на жердину нову сорочку і нею здійснювала хрестоподібний рух. При цьому потрібно було промовляти: “Свята водичко, я тя вбираю, а ти ня змий.”


Comments are closed.